Сучасні дидактичні системи.

Друга половина XX століття ха­рактеризується розвитком дидак­тичної думки як у нашій країні, так і за її межами Поступово визнача­ються контури сучасної дидактич­ної системи, яка має такі особливості:

— її методологічною основою є об'єктивні зако­номірності філософії пізнання (гносеології), матеріалізм, гуманізм, гуманістична психологія, завдяки яким сучасна дидактика змогла подолати односторонній підхід до аналізу й інтерпретації процесу навчання, характерний для філо­софських систем прагматизму, раціоналізму, емпіризму, технократизму.

«Хоча й повільно, але з кожним роком все впевненіше серед вітчизняних дослідників зміцнюється розуміння ком­плексного підходу до створення сучасної дидактичної сис­теми як головного методологічного принципу. Тільки та ди­дактична система буде придатною для вирішення цього за­вдання, глобального освітнього завдання всебічного й гармонійного розвитку особистості, яке спирається на всю су­купність сучасних знань про механізми навчання, цілі і мо­тиви пізнавальної діяльності. Таку систему можна було б назвати ідеальною»;

— в ній сутність навчання не зводиться ні до передання учням готових знань, ні до самостійного подолання труднощів, ні до власних винаходів учнів, тому що «життя вимагає створення такої дидактичної системи, яка б давала змогу учням не тільки засвоювати більшу суму знань, умінь і навичок (сама по собі вона буде недостатньою), але й фор­мувати в них уміння швидко орієнтуватися в тій чи іншій галузі знань, знаходити потрібну інформацію, тобто систе­му, яка готувала б учнів до самоосвітньої діяльності»;

— вона має ґрунтуватися на оновленій науково-педа­гогічній методологічній парадигмі, яка «спрямована на ре­алізацію проектних форм взаємодії педагогів і школярів, на вдосконалення культури спілкування вчителів, їхньої здат­ності коректно розв'язувати складні навчальні і позанавчальні ситуації». Технологічною формою реалізації цієї па­радигми мають бути суб'єкт-суб'єктні взаємини між педаго­гами й учнями.

Вищезазначені особливості сучасної дидактичної систе­ми передбачають зміну стратегії національної системи освіти, яка має стосуватися, на думку Г. О. Балла, стратегії «розвитку освіти» і стратегії «самої педагогічної діяльності».



Таким чином, основним завданням освіти в сучасних умовах є її переведення «...у внутрішній світ особистості. Для цього необхідно організувати психологічно обгрунтова­ну діяльність двох рівнозначних у відношеннях суб'єктів: учитель — учень, прагнучи актуалізувати формування в учнів внутрішньо-особистісної мотивації при задоволенні їхніх сутнісних (існуючих і формованих) потреб. Йдеться про освітню технологію — внутрішню організацію змісту, тобто про логіку і структуру змісту в контексті взаємовідно­шень учасників освітньої, зокрема і педагогічної дії».

Як такої єдиної сучасної дидактичної системи в педа­гогіці поки немає, а існує низка концепцій, які мають за­гальні риси та закономірності. Ці концепції навчання в більшості підходів передбачають не тільки формування знань, але й загальний всебічний і гармонійний розвиток особистості учня, його духовних, інтелектуальних, фізичних та інших навичок та вмінь, формування мотивації навчаль­но-пізнавальної та майбутньої повноцінної змістовної життєдіяльності. Вони спрямовані на «цілісне особистісне зростання» учня як суб'єкта учіння. Психологічною метою такої освіти є намагання дати «...загальний розвиток учням, в тому числі пізнавальний, емоційно -вольовий, моральний і естетичний» .

Зміст навчання ґрунтується в основному на навчальних предметах, хоча можуть бути також інтегративні курси. На­вчальний процес має адекватно відповідати цілям і змістові навчання, і в зв'язку з цим він розуміється як двосторонній і керований педагогом. Учитель керує навчально-пізнаваль­ною діяльністю учнів, організовує і веде їх, стимулює са­мостійну роботу, водночас уникаючи крайнощів тра­диційної та педоцентристської дидактики і використовуючи їхні достоїнства. Розглянемо деякі з цих концепцій.


1914447415929372.html
1914547392352816.html
    PR.RU™