Споживче благо. Принципи споживчої поведінки на ринку.  

Споживче благо. Принципи споживчої поведінки на ринку.

Споживче благо — це будь-який товар або послуга, призначена для задоволення потреб. Благо — це загальне поняття для позначення цінності речей.

Класифікація благ:

I.За способом отримання:

ü вільні - безплатні блага, надані людині без обмежень (повітря);

ü економічні — є об'єктом економічної діяльності та підлягають купівлі-продажу на ринку (борошно, валіза);

ü суспільні — надаються через громадські або державні організації (водопостачання).

II.За часом використання:

ü теперішні — є відображенням нинішнього рівня розвитку суспільства;

ü майбутні — є відображенням перспективного рівня розвитку суспільства.

III.За способом задоволення потреби:

ü прямі — безпосередньо задовольняють потреби (хліб);

ü опосередковані — задовольняють потреби опосередковано, тому що за їх участі виготовляють прямі блага (верстат).

IV. За матеріальністю благ:

ü матеріальні(одяг);

ü нематеріальні (мистецтво).

V.За доступом благ:

ü обмежені— доступні тільки тим, хто згоден заплатити за них ринкову ціну (будинки);

ü загальнодоступні— блага для кожної людини, незалежно від доходу (повітря).

VI. За співвідношенням благ між собою:

ü взаємозамінні (субститути) — можуть замінити один одного у використанні (авторучка й олівець);

ü взаємодоповнювальні (комплементи) — можуть використовуватися лише у сполученні (автомобіль і бензин):

ü незалежні — існують і споживаються незалежно один від одного (олівець і телевізор).

VII.За сферами використання:

ü товари особистого споживання — задовольняють потреби споживача безпо­середньо (їжа, одяг, транспорт);

ü особисті послуги — послуги, якими користуються споживачі (адвокат, перукар);

ü товари виробничого призначення — задовольняють потреби опосередковано, стаючи частиною виробничих ресурсів (виробничі споруди, сировина, устатку­вання);

ü виробничі послуги — послуги інформаційного забезпечення виробництва, банківські послуги, сфера торгівлі та ін.



Людина є основним суб'єктом здійснення господарської діяльності. Загальновідомим є термін "людина розумна", який означає, що людина є продуктом земної і космічної природи, а також соціального середовища. Вона — мисляча істота, що має розум і мову, здатність до праці й обміну. У людині розумній вирізняють три її сторони:

1) інтелектуальна (розумова) суть людини;

2) соціальна характеристика — здатність до спілкування, кооперації та ін.;

3) духовна суть.

Адам Сміт виділив з "людини розумної" риси, які роблять її "людиною економічною"і визначають її роль і функції в економіці. Це такі риси:

ü здатність до господарювання для задоволення своїх потреб;

ü егоїстичне прагнення до особистої вигоди;

ü до обміну життєвими благами;

ü здатність до співпраці.

Економічна людина розглядається у багатьох вимірах:

ü як носій праці;

ü як власник виробничих факторів;

ü як виробник;

ü як споживач благ.

Вона є центральною ланкою, рушійною силою і метою економіки. Економіка існує і функціонує задля людини, а діяльність людини створює економіку.

Обираючи на ринку певні споживчі блага, будь-яка людина дотримується особливих принципів, які називаються принципами поведінки споживача на ринку. До них належать:

1) раціональність — намагання досягти найкращого результату за мінімальних витрат, тобто придбання тих товарів, які мають найбільшу цінність для споживача;

2) суб'єктивність — це індивідуальна, особиста оцінка споживачем нагальності, важливості певної потреби. Іншими словами, суб'єктивність означає, що кожен має власну шкалу уподобань;

3) мінливість структури споживання — схильність до зміни набору типових для споживача товарів і послуг, які він споживає впродовж певного часового періоду. Інакше кажучи, людина постійно замінює одні товари на інші для досягнення максимального ступеня задоволення потреб за умов обмежених фінансових можливостей;

4) запас благ — це принцип, згідно з яким що більше благ одного виду має споживач, то меншою є цінність для нього чергової одиниці блага.

2.3. Корисність товарів і послуг. Закон спадної граничної корисності.

Корисність — це властивість товару задо­вольняти потреби. Вона відображає ставлення споживача до товару, його реакцію на товар.

Гранична корисність — це додаткова корисність від споживання ще однієї одиниці блага.

Загальна корисність — це загальна величина корисності, яку споживач отримує від споживання конкретного набору товарів або послуг. Вона дорівнює сумі граничних корисностей.

Корисність не має точних одиниць виміру, тому застосовується умовна одиниця виміру —ютиль(від англ. — корисність).

Цей приклад ілюструє:

1) загальну корисність, яку людина отримує від споживання певної кількості бутер­бродів. Так, корисність від трьох бутербродів дорівнює 18 ют.;

2) граничну корисність від споживання чергового бутерброда. Наприклад, від третього бутерброда споживач отримав усього 2 одиниці корисності, а п'ятий виявися шкідливим для здоров'я (від'ємна корисність).

З табл. 2.1 видно, що зі зростанням обсягу споживання загальна корисність спочатку збільшується, а потім починає спадати, а гранична корисність завжди зменшується.З цього випливає закон спадної граничної корисності: кожна чергова одиниця споживчого блага приносить меншу величину граничноїкорисності.


1910463639281027.html
1910485329316360.html
    PR.RU™